Величезні перетинчасті крила своїм першим помахом закрили половину зоряного неба. Але за мить все змінилося, і тільки чорна цятка на тлі повного місяця вказувала на нещодавній пір вампірів. Цієї ночі вони зголодніли. Вампіри буквально рвали на частини свою жертву, але тим краще для дрібної істоти, що ховалася під могильною плитою. На старий цвинтар вже давно ніхто не заходив, не заходила жодна жива істота, придатна в їжу стерв’ятнику, і хоча годилось йому майже все, але як їх здолати йому змученому і слабкому. От і доводиться жити поруч із цими страшними та сильними вампірами. Після них, звичайно ж, залишається достатньо їжі, але якщо випадково потрапиш їм на очі, то можуть просто так, заради забави, як комаху…
Стерв’ятник обережно відсунув своєю пазуристою лапою могильну плиту, що розтріскалася від часу. Труп жертви остигав, але був ще досить гарячий, щоб для очей, що бачать у повній темряві, горіти червоним смолоскипом на тлі холодної цвинтарної землі. Швидше, скоріше, поки ніхто не помітив, доки не прийшли з великої дороги бродячі пси або зі степу шакали. І ті й інші ходять зграями і йому їх самому не здолати. А до наступного бенкету вампірів він може і не дотягнути. Вже підібравшись впритул до остигаючого тіла, стерв’ятник помітив позаду себе рух. Запізно, в ту ж мить він був атакований. Хто цей негідник, який посмів так підло напасти! Це виявився такий самий стерв’ятник, як і він сам. Це я, я зайняв цей цвинтар, це я сидів тут довгі ночі і жер лише старі кістки… Зав'язалася коротка, але люта сутичка. Кожен із супротивників, схопив собі шматок і швидко ретирувався до свого укриття.
Він у судомах стискав здобич своїми кістлявими кінцівками і доки не помічав болю рваних ран на спині та передпліччі. Його охопила хвиля щастя, всепоглинаючого і нескінченного - тепер він буде ситий, не просто ситий, він наїсться до гикавки вперше за дуже довгий час. Стерв’ятник жадібно відхоплював шматки і, не пережовуючи, ковтав. У щілину між плитами могили потрапляли промені повного місяця. Щелепи родича, що його вкусив, як і його власні, містили трупну отруту, імунітетом від якої не володіла жодна відома йому жива істота. Це була остання трапеза стерв’ятника.
Автор Ярослав Лобань
