Її сім’я жила на околиці села, будиночок стояв майже в лісі. Але це не лякало ні її батьків, ні дідуся – маминого татка, який розповів ще маленькій Радославі про їх прапрадіда, великого Волхва, що за чутками ще й досі займав одне з місць у Раді Волхвів при Великому Князі. Сім’я не була наділена Даром, але відголоски Великої Сили в усіх членів родини були. Батько Радослави ніколи не приходив без звіра з полювання, чи без улову з риболовлі. Мати вирощувала таку городину, що усі односельці просили дати розсаду, але ж звісно повторити такого врожаю ніхто не міг. Дідусь майстрував зі звичайних паличок та шишок такі іграшки, які немов оживали в його руках, а за його особливими стрілами приїздили купці навіть зі столиці. А що ж Радослава? Ніби звичайна дівчина, от тільки ліс її другий дім: спала на деревах немов птаха, завжди знає що отруйне а що їстівне, а головне яку траву від якої хворі треба заварити, або просто додати у їжу для смаку. Колись принесла додому мале вовченя, яке згодом виросло у грізного вовка котрий і став її особистим охоронцем та другом. Ліс знала як свої п’ять пальців, віднаходила найменш помітні стежки, оминала буреломи, і коли Радославі виповнилася сімнадцята весна – офіційно була прийнята до лав Лісової Варти, особливого загону розвідників. З вірним луком та дідовими стрілами, а ще з нерозлучним лісовим вовком, Радослава вистежувала ворога несамовито, за що й отримала своє прізвисько – Дика Варта!
